Монографію присвячено становленню і розвитку агрономічного ґрунтознавства в Україні, яке розглядає ґрунт як основний засіб сільськогосподарського виробництва та предмет праці обов’язково в контексті його певного еколого-генетичного статусу, функціонально пов’язаного з факторами ґрунтоутворення – важливими чинниками агрономічних властивостей та родючості. Висвітлено історично зумовлені періоди його розвитку. Показано велику неоднорідність земельних ресурсів як природно-економічного потенціалу внаслідок різноманітності їхнього компонентного складу стосовно зональності еколого-генетичного статусу ґрунтів. Доведено, що параметрично оцінити родючість ґрунтів не лише за багаторічними урожаями даних об’єктів господарювання, а також і за властивостями ґрунтів, різних за еколого-генетичним статусом неможливо.

Визначено бонітетні параметри природної й ефективної родючості ґрунтів стосовно основних сільськогосподарських культур у межах провінцій у зональному аспекті.

Обґрунтовано безперспективність пропозицій скорочення ріллі та визначення співвідношень угідь щодо раціонального використання ґрунтових ресурсів; проведення великомасштабного дослідження ґрунтового покриву як заходу забезпечення прогресу в розвитку сільського господарства, збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції на основі раціонального використання земельних ресурсів; спеціалізацію землеробства як захід формування збалансованого землекористування на підставі адаптивності до зональності ґрунтово-екологічних ресурсів вирощуваних культур для повної реалізації ними біологічного потенціалу та забезпечення ефективного і стійкого розвитку агропромислового комплексу.

Для науковців, викладачів, аспірантів, і студентів сільськогосподарських, біологічних та географічних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти, широкого кола спеціалістів, пов’язаних із земельним кадастром України, оцінюванням родючості та раціональним використанням ґрунтів.