Почвенно-технологическое районирование - новый вид районирования почвенного покрова, на основании которого вырабатываются агрономические требования к конструированию и эксплуатации почвообрабатывающих машин и орудий. В книге систематизирована информация о почвенно-климатических факторах, определяющих эффективность функционирования машинно-тракторных агрегатов. Составлены индивидуальные карты-факты различных фракций гранулометрического и структурного состава, плотности сложения, удельного сопротивления, влажности в момент обработки и другие, с помощью которых оценено текущее состояние пашни и ее пригодность для ведения интенсивных и сокращенных способов обработки, а также карты-прогнозы для определения предрасположенности почв к переуплотнению, распылению, абразии и другим негативным процессам. Обоснована и географически выявлена часть пашни, характеризующаяся неблагоприятными почвенно-технологическими условиями и распашку которой следовало бы прекратить. Сформулированы прикладные аспекты почвенно-технологического районирования, в том числе наиболее важный из них - агрономические требования к машинно-тракторным агрегатам и технологиям, исключающие машинную (физическую) деградацию почв. Обсуждаются вопросы использования почвенно-технологического районирования для нормирования механизированных полевых работ, контроля прочностных и реологических свойств и в целом экологизации технической политики в земледелии. В приложении приведена характеристика почвенно-технологических условий в природно-сельскохозяйственных районах, округах, провинциях, зонах и административных областях и другие справочные материалы. Книга предназначена для научных работников и преподавателей сельскохозяйственных вузов, а также для специалистов в области проектирования и эксплуатации почвообрабатывающей техники.

Розглянуто проблеми у ґрунтознавстві й використанні ґрунтів, що не досліджено або викликають дискусії. В Україні недостатньо уваги приділяється теорії ґрунтотворного процесу, внаслідок чого виявляються труднощі в діагностиці ґрунтів, еволюції і прогнозу розвитку антропогенно змінених ґрунтів. Не вивчається просторова неоднорідність ґрунту на малих ареалах, що гальмує розвиток точного землеробства. Недостатнім є рівень математизації, педотрансферного моделювання, кількісного ґрунтознавства. Невиправдано багато уваги приділяється утилітарним питанням продуктивності ґрунтів на шкоду їх екологічним і соціальним функціям. Практично немає інформації про ґрунти багаторічних насаджень (лісів, садів, виноградників, пасовищ), гірських місцевостей, присадибних ділянок і населених пунктів. У книзі знайшли відбиття методичні питання, зокрема, про помилкове уявлення про поширення еродованих ґрунтів у країні, про вади комплексних оцінок родючості, про найбільш коректні способи дослідження ґрунтів у форматі in situ i on-line, про необхідність налагодження охорони особливо цінних ґрунтів, про майбутнє «розумне» землеробство, засноване на екологічному імперативі. Не проводиться моніторинг ґрунтів, практично відсутні стокові й лізиметричні спостереження, що не дозволяє мати об’єктивну інформацію про сучасний стан ґрунтового покриву, його динаміку, і виділити території, що терміново потребують застосування ґрунтоохоронних заходів. Практично не проводяться дослідження, спрямовані на пошук шляхів адаптації до можливих змін клімату, адаптації до новітніх ґрунтозахисних технологій – консервативної, нульової, точної, підтримувальної та інших, адаптації до несприятливих ґрунтово-фізичних умов. Система землеробства продовжує залишатися незбалансованою, із чисельними відхиленнями від якісних агротехнологій, що призводить до розвитку різноманітних деградаційних процесів. Не використовуються субсидії і дешеві банківські кредити як способи заохочення землекористувачів до застосування ґрунтозахисних технологій. Земельна реформа має викривлений зміст, бо спрямована на зміну форми власності на землю, а не на утвердження свідомого землевласника, що піклується про сталу родючість ґрунту.

На підставі аналізу інформаційного забезпечення використання ґрунтів у провідних країнах світу, у тому числі Служби Охорони Ґрунтів США, Інституту Агрономічних Досліджень Франції, а також установ Німеччини, Швеції, Угорщини і інших країн обґрунтовано пропозиції щодо коригування організації і впровадження результатів наукових досліджень в сільськогосподарське виробництво України.

Докладно розглянуто невирішені проблеми інформаційного забезпечення використання ґрунтів в Україні, зокрема: відсутність узагальненої бази даних про ґрунтовий покрив України, розпорошеність даних між відомствами і інститутами, відсутність даних для впровадження новітніх систем землеробства, відсутність моніторингу за сучасним зразком, відсутність інформації про наслідки сучасної системи землекористування, відсутність реальних кроків щодо уведення заходів особливої охорони цінних ґрунтів.

Обґрунтовано пропозиції щодо вирішення деяких прикладних задач інформаційного забезпечення використання ґрунтів, включаючи зменшення сільськогосподарського освоєння ґрунтів в Лісостепу і Степу, додаткове обґрунтування земельної реформи, визначення площ деградованих та малопродуктивних земель, усунення прогалин в інформації щодо інвестиційної привабливості ґрунтів, інформаційного забезпечення для удосконалення механізації, хімізації і меліорації у землеробстві, коригування дослідницької мережі, інформацію про ґрунт як чинник формування екологічного середовища.

Обґрунтовано заходи щодо підвищення актуальності наукових досліджень з охорони ґрунтів, у тому числі про технічне оновлення досліджень, покращення взаємодії науки і освіти, активізацію спільноти і засобів масової інформації, між-, відомчі і надвідомчі заходи.

Обґрунтовано кроки, що повинна здійснити Україна для входження в європейські і світові структури з моніторингу, картографії і охорони ґрунтових ресурсів.

Викладено позицію щодо нової ґрунтоохоронної етики в інформації, зокрема як досягти компромісу між сталістю агросфери, сталістю ґрунтів і добробутом фермера, обов’язковим чи добровільним є виконання ґрунтоохоронних рекомендацій для фермера, про екологічний імператив, новітні погляди у світі на охорону ґрунтів і роль інформації, а також конкретизовано завдання держави у сприянні і реалізації землекористувачем ґрунтоохоронної інформації.

Обґрунтовано проведення в Україні робіт з моніторингу ґрунтів, зміст яких буде відповідати сучасній моделі подібних робіт. Концепція вміщує опис основних засад моніторингу, робіт, що проводяться в Україні і європейських країнах, а також пропозиції з поступового трансформування агрохімічної паспортизації у моніторинг з урахуванням європейського досвіду.

Визначення балів бонітету за методичним підходом, що пропонується, відрізняється залученням широкого комплексу чинників, що дозволяє об’єктивніше оцінити не тільки сам ґрунт, а й придатність всього комплексу природно-кліматичних умов та технологічних особливостей конкретного поля  до вирощування сільськогосподарських культур. Об’єктом оцінки виступає єдина система “грунт-клімат-поле”. Методичний підхід дозволяє отримати синтезовану і індивідуальну оцінки кожного елементу системи, а також передбачає залучення деяких чинників, в тому числі грунтово-фізичних, агрохімічних та параметрів конкретного поля, які раніше не використовувалися з означеною метою. Методичний підхід виключає використання модифікаційних (поправних) коефіцієнтів на етапі оцінки бонітету ґрунту, бонітету клімату і синтезованого бонітету земель і мінімізує використання поправних коефіцієнтів на етапі вираховування бонітету конкретної земельної ділянки. На цьому останньому етапі враховується тех-нологічний клас поля, а також рівень окультурення чи деградованості ґрунтів.

Бонітет, розрахований за методичним підходом, має певні перспективи у більш об^’єктивному використанні у розрахунках грошової вартості земель і їхньої купівлі-продажу, оподаткуванні, у визначенні придатності земель до вибору структури угідь, сівозмін, окремих культур тощо. За наявності систематичної інформації про бонітети земельних ділянок з часом відкриваються можливості контролю якості земель, наданих в оренду, а також їхнього моніторингу.